Єльська Софія Іванівна належала до старовинного польського шляхетського роду, про що свідчать матеріали музею Ельських під Мінськом. Її дід, К.М.Єльский — професор біології Київського, Новоросійського (Одеського) і Краківського університетів ─ мандрівник і дослідник природи (геолог, зоолог, ботанік). Їм описані нові види рослин і тварин. Батько С.І.Єльської — вчитель гімназії в Гродно, що був засланий на Кавказ за участь в польському повстанні.

С.І. Єльська, пєрша справа в пєршому ряду. Київ 1914 рік

Закінчивши із золотою медаллю гімназію в Новоросійську, С.І.Єльська в 1914 році поступила на природознавчий факультет Київського університету, але у зв’язку з початком Першої світової війни перервала навчання. Пройшла навчання на курсах Червоного Хреста та поїхала сестрою милосердя на фронт. З рештою працювала лаборантом у Бактеріологічному інституті та молодшим асистентом кафедри бактеріології університету в Ростові на Дону. У 1922 році вона вийшла заміж за М.М.Благовєщенського і переїхала з ним до Казані, де закінчила природниче відділення фізико-математичного факультету університету, а також ─ агрономічний факультет інституту сільського господарства. Працювала асистентом кафедри фітопатології сільськогосподарського інституту. Вела наукові досліди та опублікувала низку статей і монографію «Матеріали до вивчення кореневого раку яблуні» (Казань, 1930). Стажувалася у академіка М.І.Вавілова. Експериментально довела інфекційну етіологію зобоватості коренів яблуневих саджанців, її поширеності, розробила шляхи і заходи профілактики цієї хвороби.

У 1932 році С.І.Єльська переїхала в Донецьк (Сталино), де брала участь в становленні кафедри біології медичного інституту (нинішнього університету), а її чоловік — М.М.Благовєщенський в 1931 році заснував кафедру мікробіології в цьому ж інституті (у 1937 році його було репресовано, в 1957 році  — реабілітовано посмертно, на його честь встановлена меморіальна дошка на будівлі поліклініки міської лікарні №1 міста Донецька).

У 1935 році рішенням Ради Донецького медичного інституту старшому асистентові С.І.Єльської за сукупністю опублікованих праць було присвоєно ступінь кандидата наук.

У роки окупації Софія Іванівна працювала лаборантом лікарні і брала участь в підпільному русі опору окупантам. Після звільнення міста Червоною Армією приймала участь у відновленні роботи кафедри біології. Софія Іванівна налагодила навчальний процес на кафедрі, не перериваючи роспочаті перед війною наукові дослідження. Дисертація з генетики у зв’язку із забороною на науку серпневою сесією ВАСГНІЛ (1948 р.) не  була представлена до захисту, була вилучена та знищена.

Софія Іванівна переорієнтувалась на нову тематику, до якої вона була підготовлена в силу широти своєї освіти і світогляду. Напрямом її нових досліджень стала фітонцидология. У цій галузі знань вона виконала фундаментальні дослідження, результати яких було викладено в дисертації «Фітонциди вищих рослин Сталінської області» (1952), яку із-за поганого самопочуття та хвороби до захисту не представила. Проте мала дозвіл Центральної кваліфікаційної комісії Наркомату охорони здоров’я України (протокол №  від 10.1.1935 року): «Дозволити тов.Єльскій захищати дисертацію на вчений ступінь доктора медицини без захисту кандидатської роботи».

Вона дослідила 121 вид вищих рослин Донецької області. У 119 з них знайшла нелеткі, у 92 ─ летючі фракції фітонцидів, у деяких відкрила антибактеріальні  властивості.

Педагогічна майстерність Софії Іванівни була дуже високою —  по спогадах студентів тих років її лекції закінчувалися оплесками. Будучи неабияким педагогом, створила (у співавторстві з А.В.Анучиним і А.О.Слюсаревим) «Керівництво до проведення практичних занять з біології» (1948).

У 1954 році С.І.Ельська перейшла на пенсію, але продовжувала підтримувати творчі стосунки з кафедрою, залишалася наставницею молоді.

Віталій Мухін