Анатолій Володимирович Анучин, професор

ОДИН З КОРИФЕЇВ ДОНЕЦЬКОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
(До біографії професора біології Анатолія Володимировича Анучина)

Професор А.В.Анучин — один з організаторів і завідувачів кафедрою біології Донецького медичного університету в 1934 — 1941 роках і 1947 — 1959 роках.

200044

професор Анатолій Володимирович Анучин

З його власноручної автобіографії (1946 або 1947 року, а також 1951 року) (архів Донецького медичного університету, особиста справа №1551) виходить, що він народився в родині дворянина 17 грудня 1884 року в місті Варшаві. Гімназію закінчив в м.Ташкенті в 1904 році, але в зв`зку з матеріальними труднощями після смерті батька, а потім вітчима, лише в 1908 році вступив до Петербурзького університету, біологічного відділення природного факультету яке закінчив у 1912 році.

У автобіографії, що відноситься приблизно до 1947 року, цей момент відображено таким чином. «У університеті я працював у професора В.М.Шимкевича, М.Є..Введенського. У 1912 році я отримав випускне свідоцтво про закінчення університету, і пропозицію від професора Введенського залишитися при його кафедрі фізиологии для підготовки до вченого звання. Але, не маючи для цього ніяких матеріальних засобів, вимушений був відмовитися і вступити на службу у відділ ентомології у Байрам-Алі (Середня Азія), де займався вивченням шкідників бавовни».

Безпосередньо диплом йому був виданий через 4 роки — в 1916 році, після роботи на різних посадах біолога в далеких провінціях, а також ─ після здачі великого числа держіспитів. У нотаріально завіреній копії диплому від 6 жовтня 1916 року про закінчення університету написано: «Пред’явник цього … син народного радника (віросповідання православного). При складанні в (Імператорському) Петроградському університеті напівкурсового випробування у фізико-математичній випробувальній комісії при Петроградському університеті в 1915 — 1916 навчальному році, при чому представив наступні відмітки, отримані на напівкурсових випробуваннях у факультеті: по загальному курсу фізики, загальному курсу ботаніки, анатомії рослин, введенню у біологію, зоології безхребетних, цитології, анатомії людини, органічній хімії і зоології хребетних — дуже задовільні.». Далі перераховані відмітки по загальному курсу хімії, аналітичної хімії, гістології, фізіології рослин і фізіології тварин. Слідує заключення, що «Анатолій Анучин в засіданні фізико-математичної випробувальної комісії 31 березня 1916 року удостоєний диплому другого ступеню з усіма правами і перевагами». (Примітка: Петербург було перейменовано в Петроград в 1914 році).

З особистого листка по обліку кадрів, що був заповнений А.В.Анучиним власноручно в 1947 році, витікає, що він після закінчення університету в 1912 році працював фахівцем Ентомологічної станції Удільного відомства Міністерства землеробства у Байрам Алі (у Туркменії). З 1914 по 1916 роки завідував відділом ентомології на Голодностепській дослідній станції, де написана ним перша наукова робота про нового шкідника люцерни. У 1916 році його було переведено на посаду завідувача відділом ентомології Одеської виноробної станції. В Одесі одночасно був доцентом Вищих Жіночих курсів. Як писав він в автобіографії, разом з професорами Набокіним, Браунером і Третьяковим організував Одеський сільськогосподарський інститут, де був асистентом. На початку 1918 року обрано професором кафедри зоології Херсонського політехнічного інституту, в якому працював до 1922 року.

У 1922 році переїхав до Москви, де завідував кафедрою зоології у Ветеринарному інституті, а також відділом біології Центральної шовківницької станції, одночасно він — доцент кафедри 1-го Московського університету. У 1925 році Анучіна відряджено до Італії, де він вивчає біологію шовковичного шовкопряда. У 1930-31 роках він — завідувач відділом генетики Закавказького інституту шовківництва (м.Тбилісі). З 1931 по 1934 роки завідував кафедрою біології в Закавказькому Комуністичному університеті, а також ─ кафедрою зоології Кіровобадського сільськогосподарського інституту і одночасно був старшим науковим співробітником філії Академії наук СРСР (м.Тбілісі).

Фото1 Анучин

Професор А.В. Анучин за науковою роботою. 1955 рік

Завідувачем кафедрою біології Сталінського\Донецького медичного університету (у той час -інституту) обраний в серпні 1934 року, де працював до евакуації установи (1941 рік). Одночасно виконував обов`язки декана.

Під час евакуації А.В.Анучин працював професором зоології, деканом і завідувачем учбовою частиною Андижанського Вчительського інституту, а після звільнення Сталінграду (нині Волгоград) з 1943 по 1947 роки завідував кафедрою біології і був деканом медичного факультету. Нагороджений медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні (1941 — 1945) «.

У 1946 році отримав Атестат професора, де говориться: «Громадянин Анучин Анатолій Володимирович затверджений у вченому званні професора по кафедрі «Біологія». Треба відзначити, що А.В.Анучин став професором, минуючи ступені кандидата і доктора наук.

У 1947 році Анатолій Володимирович повернувся в Сталінський медичний інститут (тепер Донецький медичний університет), де до виходу на пенсію в 1959 році завідував кафедрою біології. У характеристиках 1949 і 1956 років написано, що він обирався членом партійного бюро ВНЗ і навіть — головою товариського суду. Був головою секції природознавства обласного лекторського бюро і членом товариства поширення наукових і політичних знань.

«…багато читає лекцій з мічурінського вчення на шахтах, заводах.». ─ те, чого нині не хотілося б бачити в характеристиці, якщо пам’ятати про державну політику насадження вчення, що так називалося, яке на багато років призупинило розвиток вітчизняної біології. Проте, в одній з недатованих характеристик з болем доводиться читати гіркі рядки із цього приводу: «Після рішення IV сесії ВАСГНІЛ професор Анучин рішуче перебудував учбову роботу кафедри, поклавши в основу передову мічурінську біологічну науку». (ВАСГНІЛ ─ Всесоюзна академія сільськогосподарських наук імені В.І.Ленина). У характеристиці 1949 року значиться наступне: «Для науковців кафедр біологічного спрямування проф. Анучиним організовано семінар з вивчення радянського дарвінізму». Слід нагадати, що до 1960-х років так іноді називали дарвінізм, що було спотворено на лисенківський манер, що задовольняв позиціям одіозного апологета «вітчизняної» біології (руйнівника біологічної науки, людини, яка шельмувала та з вказівок якої переслідували вчених світового рівня) Т.Д.Лисенка.

Судячи із спогадів співробітників, що працювали тоді на кафедрі біології, приведені цитати слід розглядати не більше, ніж данина часу, що влаштовувала тодішню офіційну методологію науки. Точне те, що А.В.Анучин не розділяв ідеї «мічурінської біології», хоча сповідувати інші наукові погляди та оприлюднювати їх було життєвонебезпечно. В країні інших поглядів не повинно було бути. Насправді Анатолій Володимирович не міг залишити генетичні менделевсько-вейсмано-морганівські переконання, що склалися у нього на зорі вітчизняної і світової генетики, та які відповідали його власним багаторічним дослідженням. Свої погляди він міг не афішувати, а директивні документи міг виконувати формально, навіть «рішуче», бо директиви були виключно жорсткими, що не терпіли інакомислення, та призвели до загибелі багатьох видатних прогресивних учених, зірок світової науки

Для біологів, навіть для сільського господарства країни, 1948 рік і подальші, до 1960-х років, виявилися важкими із-за рішень серпневої сесії ВАСГНІЛ, що наклали заборону на дослідження і викладання проблем класичної (формальної) генетики, загальмувавши її розвиток. Фактично, це обернулося на  репресії не лише у відношенні до учених,але і до усієї науки. Дію тих рішень можна порівняти мало не із стихійним лихом і не дивно, що Анатолій Володимирович і більшість біологів країни, не будучи в змозі що-небудь змінити в догматичній спрямованості політики, несли суспільству істину під личиною «мічурінської біології», не розлучаючись зі своїми справжніми переконаннями.

За нинішніми мірками, список наукових праць А.В.Анучина може здатися нечисленним ─ 41 публікація, 17 з них присвячені генетиці і селекції шовковичного шовкопряда, 12─ популяризації природничонаукових знань. Серед робіт є підручники (Курс загальної зоології, 1920). Частина його публікацій носила фундаментальний характер і відносилася до вирішення різноманітних питань генетики і селекції, видоутворення і систематики, біометрії. Дві роботи, на французькій і англійській мовах, було опубліковано  в зарубіжних наукових журналах, що і у той час було престижним.

Лекції його були строго академічні. Згадується випадок, коли під час лекції один студент поставив питання А.В.Анучину. Можливо то була лекція про розмноження організмів. Студент  під впливом прочитаного фантастичного роману Веркора «Люди або тварини», де йшла мова про отриманий гібрид людини і мавпи, запитав професора: «Що вийде, якщо схрестити людину і мавпу»? Анатолій  Володимирович прочитав записку (як правило, питання тоді подавалися письмово) і, гніваючись, сказав: «Хто ж на це піде»?! Негативна реакція професора залишилася незрозумілою. Адже досліди по штучному заплідненню між видами і раніше не були новиною.

Серед студентів циркулював по руках рукопис його (у співавторстві з А.О.Слюсаревим) підручника біології, про яку вони говорили: «Якщо вивчити все, то п’ятірка на іспиті забезпечена». У логічності їм важко було відмовити.

Можливо, що Анатолій Володимирович ─ племінник відомого у минулому антрополога і географа Д.М.Анучина (1843 — 1923). В усякому разі, так стверджував київський професор-біохімік О.С.Мікоша, який у свої студентські роки слухав лекції А.В.Анучина. Уточнити цей факт ні у кого, бо прямих нащадків у Анатолія Володимировича не було. Бесперечно те, що сучасники Анатолія Володимировича згадували його, як людину високої культури і глибокої ерудиції в галузі біології.

Помер А.В.Анучин в 1963 році, поховано на Мушкетовскому кладовищи міста Донецька.

Віталій Мухін