Народився 29 лютого (13 березня за новим стилем) 1912 року в селі Ново-Вільшана Куп’янського повіту Харківської губернії (сучаснам Харківська область) в родині сільського земського лікаря. Батько — Слюсарев Олександр Федорович — випускник медичного факультету Харківського імператорського університету, Заслужений лікар УРСР (1945), один з керівників Сталінської (Донецької) обласної санітарно — епідеміологічної станції у перші повоєнні роки (1944 — 1946).

У 1929 році закінчив середню школу у м.Маріуполі, два роки працював лаборантом в Маріупольському музеї краєзнавства.

З 1931 поступив на біологічний факультет Ленінградського Держ. Університету і закінчив його в 1936 з присвоєнням «кваліфікації науковця II розряду в області генетики тварин і викладача ВУЗУ». Ще студентом виконав свою першу опубліковану наукову роботу «Дія тестолізата на розвиток статі у Lebistes».

У 1936 — 1937 році — аспірант, асистент каф. біології Ленінградського Стоматологічного Інституту. У ті роки спільно з професором Тріфоновой виконана робота, щодо  розвитку амфібій, опублікована в «Acta Zoologiсa».

У 1937 році переїхав до м. Сталіно (Донецьк), де почав працювати в якості асистента кафедри біології Сталінського (Донецького) медичного інституту.

З 1937 року і по 1990 рік (до останнього дня життя) вся педагогічна, наукова, громадська діяльність пов’язана з Донецьким медичним університетом.

У 1937 — 1940 роки виконується і публікується ряд наукових робіт, в тому числі спільно з проф. А.Г.Гурвічем (Всесоюзний інститут експериментальної медицини, м. Ленінград) робота «Митогенетическое излучение, рассматриваемое как» сенсибилизированная флюоресценция».

З початку 40-х років в силу сформованого в ті роки положення в біології, яке врешті-решт призвело до сумнозвісної сесії ВАСГНІЛ, Слюсарев А.О. вимушено призупиняє наукові дослідження в галузі генетики і починає займатися питаннями медичної паразитології.

У 1941 — 44 роках, в період евакуації, — ентомолог Павлодарської обласної малярійної станції, завідувач ентомологічним відділом Джамбульської обласної малярійної станції. У цей період було виконано дослідження по використанню відходів коксо-бензольного виробництва для боротьби з малярійними комарами роду Anopheles. Цілком зрозуміло, що дана робота мала безпосередній вихід в практику охорони здоров’я.

З 1944 по 1953 роки Слюсарев А.О. -ассістент кафедри біології Донецького медичного інституту.

28 квітня 1950 на засіданні Вченої Ради Інституту експериментальної медицини АМН СРСР (Ленінград) захищена дисертація на тему «Передумови до епідеміології та профілактики малярії в Сталінській області УРСР» на здобуття ступеня кандидата біологічних наук.

Про те, в яких умовах у перші повоєнні роки виконувалася дисертація можна судити за деякими первинним матеріалами дисертації -діаграмми, таблиці, замітки на смужках шпалер.

З характеристики, даної проф. А.В.Анучіним: «… работа [дисертація] може бути представлена не тільки як дисертаційна, але й опублікована як монографія з епідеміології малярії в Донбасі».

Те, що нинішньому поколінню студентів важко відповісти на питання: «Чи можлива захворюваність малярією в Донбасі?», — Заслуга багатьох практичних лікарів-епідеміологів, ентомологів. Але у своїй копіткої і нелегкій роботі по ліквідації малярії вони спиралися на наукові розробки А.О.Слюсарева.

Давній інтерес Аркадія Олександровича до природознавства проявився в краєзнавстві. Важливо відмітити, що розвинув його шкільний учитель В.Л.Голичанський.

У 1947 році Сталінське обласне книжково-газетне видавництво публікує книгу «Природні багатства Донбасу». Тираж книги -невелік (10 тис. примірників), обсяг усього 3 друкованих аркуші. У книзі, очевидно, був відображений досвід роботи в Маріупольському краєзнавчому музеї, результати численних поїздок по області лікаря-ентомолога малярійної станції, піші туристичні походи по рідному краю. Розширена і перероблена редакція книги під назвою «Природа Донбасу (краєзнавчі нариси)» вийшла в 1955 році в обласному видавництві. Під тією ж назвою книга витримала ще два видання (в 1983 і 1988 роках). До кінця життя Аркадій Олександрович продовжував збирати матеріали, що стосувались природи краю, збагачуючи кожне наступне видання новими даними, спостереженнями і враженнями. Придалися для цього і «Нотатки фенолога», які регулярно з місяця в місяць протягом багатьох років з’являлися на сторінках газети «Вечірній Донецьк»за авторством Аркадія Олександровича. Спостереження за сезонними змінами в природі були цікавими для нього ще в юності, коли він зі шкільними друзями (майбутніми товаришами по службі в музеї краєзнавства Четеновим Єфимом, Тавровським Володимиром., Потіпуном Олександром.) почали складати фенологічні щоденники.

Короткий путівник по заповіднику «Кам’яні могили» — спроба передати іншим свою любов до заповідного куточка природи рідного краю і результат своїх численних пішохідних «екскурсій».

З 1952 року Слюсарев А.О. — доцент кафедри біології, в січня 1953 року ВАК при Міністерстві вищої освіти СРСР затвердила у вченому званні доцента.

З вересня 1954 року Слюсарев А.О. — в.о. декана, з 21 лютого 1955 наказом МОЗ УРСР — декан санітарно-гігієнічного факультету. Вибір декана не випадковий. Цьому вибору передували роки роботи Аркадія Олександровича ентомологом в малярійних станціях (1941 -1945 в Павлодарі, Джамбулі, Сталіно). Можливо, зіграла свою роль доля батька — Олександра Федоровича Слюсарева — земського лікаря, який з 1927 року працював санітарним лікарем, а в останні роки життя (1944/46 рр.) очолював санітарну службу області.

Слюсарев А.О. може вважатися одним з фундаторів санітарно — гігієнічного факультету Донецького (тоді Сталінського) медичного інституту, яким керував понад 15 років (до 12 листопада 1971).

Настільні годинники, подаровані перші набором санітарно-гігієнічного факультету своєму декану. Годинники — неодмінний атрибут домашнього письмового столу — йшли більше 30 років до останнього дня життя господаря.

З 01.03.1959 року — завідувач кафедрою біології Донецького (тоді Сталінського) медичного інституту, яку очолював протягом 30 років (якщо точно — 29 років і 10 місяців).

17 листопада 1972 рішенням ВАК присвоєно вчений ступінь доктора біологічних наук, 04 Квітня 1973 року — вчене звання «професор».

У 1981 році — портрет поміщений в Алеї Трудової Слави ВДНГ УРСР, нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради УРСР.

Аркадій Олександрович — засновник і більше 30 років незмінний голова Донецької філії Українського республіканського наукового товариства паразитологів. У 1960 -80 роки А.О.Слюсарев переключає увагу на дослідження проблеми гельмінтозів, сфера його наукових інтересів-біологія та біохімія гельмінтів, епідеміологія гельмінтозів. Будучи учнем видатного радянського зоолога, паразитолога В.А.Догеля, Слюсарев А.О. вніс значний доробок у розробку заходів профілактики гельмінтозів в Донбасі, а його роботи з біохімії гельмінтів можуть розглядатися як піонерські у своїй галузі.

Слюсарев А.О. — засновник і незмінний голова інститутського клубу кіномандрівників, який проіснував в ДонНМУ багато років тільки завдяки його енергії та ентузіазму. Сам голова клубу подорожував не тільки дивлячись на кіноекран: Чехія і Словаччина, Індія, Єгипет, Кенія, Танзанія, Ємен, Ліван, Сінгапур, Австралійський Союз, Нова Зеландія — в 60-і роки мало хто міг похвалитися таким списком! Але за плечима Слюсарева-туриста був і весь СРСР: Курили, Хабаровський край і Сахалін, Байкал, Лєна, Біле море і Соловки, Карелія, вся Прибалтика, Урал, Поволжя, Казахстан, Фергана, древній Самарканд і новий Ташкент, Молдова, Північний Кавказ , Вірменія, Азербайджан, Грузія і звичайно ж Україна. Ще в 30-ті студентські роки пішки обійшов Крим (довелось навіть ночувати в ханському Бахчисарайському палаці, який був тоді перетворений на турбазу), пізніше — Наддніпрянщина, Карпати, Львів і Каменецк-Подольск, Волинь, Полісся, «колиска» сім’ї Слюсарева — Слабодская Україна (Харківщина) і, зрозуміло, — рідне Приазов’ї.

Околиці Маріуполя, Білосарайська коса, Сєдово були багаторазово пройдені ще в шкільні роки, а вся Донеччина багаторазово перетнута ентомологом Слюсаревим в пошуках місць виплоду малярійних комарів (наприкінці 40-х). В 50-60-ті роки безліч  — подорожей Донеччиною в якості лектора товариства «Знання» .

До всіх своїх подорожей як «внутрішньосоюзних», так і закордонних Аркадій Олександрович готувався дуже ретельно: «опрацьовував матеріал», читав путівники, довідники, навіть художню літературу про місця майбутніх подорожей, робив виписки. Під час же поїздок записував найцікавіше і, звичайно ж, фотографував, знімав кінокамерою. Так з’явилися фільми, що було проденмонстровано на інститутських студентських фестивалях — фільми «Я крокую по Москві», про Африку, фільм, що присвячено австралійської подорожі. Виписки, нотатки робилися не даремно — після кожної поїздки з’являвся своєрідний «звіт» у вигляді подорожніх нотаток, статей в «Радянському медиці» (тодішній інститутській багатотиражці), областоном «Соц.Донбасі», міський та найбільш в ті роки популярній газеті «Вечірній Донецьк». А скільки було лекцій для населення, виступів перед студентською аудиторією!

Коли доступними для пересічних туристів стали оборотні плівки, то все гідне уваги під час поїздок документировалось ще й у вигляді «слайдів». Архів слайдів, залишений професором Слюсаревим становить тисячі знімків.

На пам’ять про кожну подорож Аркадій Олександрович привозив якоїсь сувенір: біломармурову сувенірну копію індійського Тадж Махалу, австралійський бумеранг, «бойовий» кийок з Африки. Але традиційних сувенірів затятому мандривникові було замало- так з’явилися сувеніри «пісок Сахари», «вода Байкалу», «камені Вірменії», «рибальський поплавець з берега Охотського моря» і т.п. — «Сувеніри під ногами туриста». Відповідну величезну колекцію було  передано до народного музею ДонНМУ.

Слюсарев А.О. -перший керівник першого в історії інституту спортивно — оздоровчого табору відпочинку -попередника нинішнього «Сонячного».

У 1970 році у видавництві «Медицина» виходить підручник Слюсарева А.О. «Біологія із загальною генетикою» для студентів медичних вузів за яким в 1970-90 роки навчалися студенти-медики усіх медичних вузів СРСР. Появі підручника передував конкурс на підготовку рукопису нового, сучасного підручника біології для медичних вузів, оголошений у всесоюзній  «Медичній газеті». Конкурс був анонімний, рукописи представлялися під девізами. Рукопис підручника А.О.Слюсарева було представлено на конкурс під девізом «Хай завжди буде сонце!».

За виданням 1970 року слідує друге перероблене всесоюзне видання: «Біологія із загальною генетикою» — Москва, «Медицина» .- 1978 рік. Тираж залишився колишнім — 100 тис., Але обсяг книги (кількість друкованих аркушів) збільшився на 1/3.

У 1982 році в Литві у видавництві «Mokslas» виходить підручник Слюсарева А.А. литовською мовою: Slusariovas A.Biologija ir bendroji genetika «.- Vilnius,» Mokslas «.- 1982.

У 1983/84 роках у двох томах в Єревані видавництвом «Луйс» публікується підручник вірменською мовою.

У 1987 київське видавництво «Вища школа» публікує значно перероблену редакцію підручника для медичних вузів: Слюсарев А.А., Жукова С.В. «Біологія» .- 1987. Видання хоч і віддруковано в Києві, але по суті своєї всесоюзне — тираж 44 тис. Тираж. явно перевищує потреби медвузів України  і виходить з підзаголовком (грифом): допущено МОЗ СРСР. З 17 глав частина написана харківським професором-біологом Жукової С.В. і кілька глав — у співавторстві.

1990 рік кишинівське видавництво «Lumina» публікує підручник молдавською мовою: Sliusarev AA, Jukova SV «Biologie» .- Chisinau, «Lumina» .- 1 990.

Рукопис останньої у своєму житті редакції підручника (українською мовою): Слюсарев А.О., Жукова С.В. «Бiологiя» .- Киiв, «Вища школа» .- 1992 — Аркадій Олександрович підготував до друку в серпні 1990 року, за кілька днів до смерті. Книга вийшла друком через два роки, коли автора вже не було в живих.

У 1985, 1986 (додатковий тираж) і в 1991 (посмертно) київським видавництвом «Вища школа» видаються посібники з біології для вступників до ВНЗ. Перші два видання були зорієнтованими на всесоюзну аудиторію. Видання 1991 вийшло українською мовою, але тиражем 62 тис. примірників. Посібник для вступників до ВНЗ було підготовлено колективом кафедри біології ДонНМУ за участю, під керівництвом і завдяки енергії А.О.Слюсарева і перевидавалось «Віщей школою» з регулярністю раз на два-три роки на протязі 1990-2000 років.

 Олексій Слюсарев, Віталій Мухін