ФЕДОСОВА ЄЛИЗАВЕТА ЕВСТАФІЇВНА

Народилася Єлизавета Евстафіївна 10 січня 1924 року в сім’ї вчителів, що не могло не позначитися на її високої культурі, вченості, порядності. ЇЇ юність припала на роки другої світової\Великої Вітчизняної війни. Довелося перебувати на окупованій ворогом території, що само по собі було важко,  та ще й засуджувалося офіційною політикою тодішньої держави. Батько знаходився в одному з таборів для військовополонених, яких завойовники набудували багато. Її старший брат, Пузирєвський Валер’ян Євстафіївич, закінчив Донецький медичний університет на початку війни літом 1941-го і пішов добровольцем на фронт. Більше його ніхто не бачив ─ зник безвісти. Це його призвище присутнє на меморіальній дошці (біля БНЗ в морфологічному корпусі медуніверситету) поруч з іншими призвищами  співробітників та студентів, що загинули в роки війни.

Після війни Єлизавета Евстафіївна закінчила Київську сільськогосподарську академію та деякий час викладала в технікумі, а з 1956 року до відходу на пенсію в 1986 році працювала на кафедрі біології Донецького медичного університету. Поряд з викладанням біології та виконанням  різних громадських дорученнь, вона встигала виконувати наукову роботу, зпромоглася  захистити кандидатську дисертацію (1967 рік), що була присвячена віковій біології тварин. Опублікувала більше 30 наукових робіт, є співавтором навчального посібника з біології, що витримав 5 видань в провідному видавництві України «Вища школа».

У 1970 році Єлизавета Евстафіївна стала доцентом. Відносно будь-якого викладача студенти складають свою власну думку. Відносно Федосової: лекції читає класно; проте студенти, що нашкодили, її побоювалися, але поважали за прямоту і справедливість. Взагалі можна вважати, що Єлизаветі Евстафіївні притаманий природний талант педагога.

Масштаб зайнятості викладачів тих років громадськими справами та дорученнями не може не дивувати, проте не може  і не викликати співчуття. Ось і Єлизавета Евстафіївна багато років була викладачем-куратором студентських груп, а також  куратором студентського земляцтва Лівану, членом місцевого комітету профспілки медпрацівників,  заступником декану лікувального факультету №1. І це ще неповний перелік її «громадських доручень».  Особливих нагород не удостоєна, окрім значка «Відмінникові охорони здоров’я», почесних грамот ректорату і громадських організацій ВНЗ, подяк. Нагороджена медаллю «Ветеран праці», якою нагороджені не пишалися, оскільки така відзнака свідчила, що ювіляра відправляють на пенсію. Тому цю медаль люди називали «чорною» не лише за її колір.

Єлизавета Евстафіївна полюбляла подорожі, хоча і не підкорювала інших континентів, окрім Європи та Азії. Як всякий мандрівник не позбавлена була почуття гумору. Це про неї розповідали випадок. У готелі в Баку справа була: немає місць відповідно до туристичної путівки і все! А ось для її попутниці В.А.Кл-к чомусь знайшлося місце і адміністратор готелю запропонувала Єлизаветі Евстафіївні:

 ─ Удвох підете з нею, на одне місце!

 ─ Що ви, ─ знайшлася Єлизавета Евстафіївна,─ Вона ж мій начальник. Так не можна.

Тут же знайшлися місця і для начальниці і для підлеглої.

Залишивши педагогічну роботу, Єлизавета Евстафіївна підтримує стосунки із співробітниками кафедри, залишається бажаною співбесіднецею для них. У 2014 році їй виповнилося 90 років. 

Віталій Мухін